Тож про реалії та проблеми волонтерської роботи сьогодні поговоримо з Олександром Цверковичем, віце-президентом Всеукраїнського благодійного фонду «Мир і добро».

Пане Олександре, ваш фонд існує вже понад 10 років, тому розкажіть, будь ласка, з чого все починалося. Що спонукало до його створення?

Олександр Цверкович: Бажання допомогти. Раніше це робилося епізодично, коли хтось розповідав мені про родину, яка потребує допомоги, або бачив білборд про збір коштів тощо. Але з часом я зрозумів, що це можна робити системно і масштабніше. А потім разом із друзями-однодумцями ми заснували Всеукраїнський благодійний фонд, який нині називається «Фонд миру та добра».

Як трансформувалася діяльність фонду у 2014 та 2022 роках після початку повномасштабного вторгнення Росії?

Олександр Цверкович: У 2014 році ми безпосередньо допомагали добровольчим батальйонам, особливо тим, які захищали Маріуполь. Ми приділяли більше уваги та допомоги хворим дітям та дитячим будинкам, підтримували малозабезпечені родини, піклувалися про людей похилого віку, фінансували розвиток соціальних та спортивних проектів. З початком повномасштабної війни ми переформатувалися. А у 2022 році ми відкрили нові напрямки допомоги: відновлення пошкоджених чи зруйнованих внаслідок російської агресії шкіл, дитсадків, будинків культури. Ми почали більше приділяти увагу сім’ям ВПО та дітям-сиротам.

Ми спланували і вже викупили земельну ділянку, зробили проект будівництва цілого міста для людей, які втратили домівку. Це мав бути мегапроект. Однак наразі це призупинено.

У 2022 році ми спрямували свої ресурси та можливості на допомогу постраждалим від дій окупантів. За перші 100 днів ми разом з нашими партнерами щодня годували десятки тисяч людей у Києві та області. За перші 150 днів з початку війни наші волонтери доставили та роздали понад 100 тисяч продуктових наборів, кожна з яких містила 10-15 кілограмів найнеобхідніших продуктів харчування та додатково 7 тисяч тонн їжі та медикаментів. Також ми розвезли та забезпечили людей багатьма наборами гігієни та побутової хімії.

Ми доставляли допомогу безпосередньо в місця бойових дій – Бучу, Бородянку, Гостомель, Макарів, частину Донецької, Запорізької, Миколаївської, Харківської та Херсонської областей. Наприклад, у Миколаївській області, коли у них була водна криза, ми везли туди воду цілими фурами і роздавали людям.

Ми тісно співпрацюємо з ювенальною поліцією. Разом ми допомагаємо дітям.

Як визначити одержувачів допомоги?

Олександр Цверкович: По-різному. У лютому-березні 2022 року все було настільки динамічно, що ми навіть не встигали сидіти і стежити кому що потрібно, все робили і передавали максимально швидко і на довірі. Але в основному ми отримуємо заявки через соціальні мережі та веб-сайт. У нас є певні критерії та алгоритм визначення, чи справді заявник потребує такої допомоги. Якщо це підтверджено і якщо можливо, ми покриваємо потребу. Ми також налагодили контакти з місцевою владою в різних регіонах. Вони також надсилають нам запити, які ми покриваємо.

Чи були задоволені військові потреби?

Олександр Цверкович: Звичайно, хоча ми займалися переважно гуманітарною та соціальною діяльністю, з часом почали надходити звернення від військових. Загалом вдалося передати ЗСУ 30 автомобілів, 5 евакуаційних автобусів, велику кількість шоломів, бронежилетів, далекомірів, дронів, тепловізорів тощо. Ми також допомогли з ремонтом автомобілів та запчастинами.

Іноді ми допомагали іншим фондам, знаючи, де купити техніку для військових і як її швидко доставити, тому організовували закупівлю та логістику. Ми багато зробили, не все розголошувалося, та й не збиралися, але багато зробили у співпраці з іншими фондами.

Які кошти використовує фонд?

Олександр Цверкович: Основа – власні кошти. Це засновники фонду, партнери та друзі. Частина з них – пожертви благодійників. Були пожертви на 20 тисяч доларів і 10 гривень.

Розкажіть більше про проект будівництва містечка для людей, які втратили домівку?

Олександр Цверкович: Через російську агресію багато українців остаточно втратили домівку. Їм просто нікуди повертатися. Тому ми разом із нашими партнерами хотіли допомогти хоча б деяким із цих людей. Ми спроектували будівництво котеджного містечка на 144 будинки (450 осіб) під Києвом. Це дуже крутий проект з міні-футбольними та баскетбольними майданчиками, коворкінгом, інфраструктурою, фельдшерським пунктом, магазином. Під це будівництво зроблені всі прорахунки, виготовлено проект, викуплена земельна ділянка. З точки зору інвестицій, це не захмарні цифри. На мій погляд, якщо нам вдасться це реалізувати, це стане прикладом для інших благодійників, які мають бажання і можливості допомагати людям. Крім того, у нас є плани щодо другого містечка. Там масштаб більший – будівництво на 50 гектарах для 20 тисяч людей. Але ми все ще стоїмо.

Чому призупинили проекти?

Олександр Цверкович: Це для мене неприємна частина розмови. Бо одні допомагають, вкладаючи душу, сили та гроші, а інші намагаються на цьому заробити. Ось що сталося з нами. Один із наших складів у Києві, де ми зберігаємо велику кількість гуманітарної допомоги, був захоплений і частково розграбований. Вже кілька місяців тітушки не пускають наших представників. Лише одного разу разом з міліцією нам вдалося потрапити в будівлю. І ми побачили, що багато медобладнання, яке ми готувалися передати в лікарні, розкрадено, багато продуктів харчування, призначених для людей з деокупованих територій, зіпсовано, у нас є спецобладнання та форма для ДСНС і саперів. склади, які ми теж не можемо передати. Загалом ми маємо гуманітарної допомоги на мільйони гривень, у тому числі від іноземних благодійників, які просто не сприймають наших пояснень, що ми не можемо під час війни потрапити на власні склади та доставити такі необхідні речі. Для них це поза межами адекватного розуміння.

Тому, на жаль, ми змушені витрачати всю енергію та ресурси на боротьбу з рейдерами, які мають вплив і покровителів у владі. Вони просто хочуть ганебно нажитися на гуманітарній допомозі. Тому деякі напрямки діяльності Фонду наразі не можуть бути реалізовані.

Ви зверталися по допомогу до поліції?

Олександр Цверкович: Так, ми використовували всі законні важелі. Ми неодноразово викликали міліцію, зверталися до Державного бюро розслідувань, до судів. Але зараз все звелося до затягування процесу та безвідповідального мовчання правоохоронних та контролюючих органів. Тим часом тонни продуктів, які мали доставити 15-20 тисячам українців, псуються на складах, а близько 30 лікарень місяцями чекають необхідного обладнання, не кажучи вже про військових і рятувальників.

Тому сьогодні ми можемо покладатися лише на силу публічності, власне, на вас, журналістів.